Онлайн книга «Сарек»
|
Мілена дивиться на мене з млявою усмішкою. — Ось так. — Дякую. Вона опускає мою штанину й встає на ноги. Я трохи вагаюся — а що, якщо Якоб зараз несподівано вискочить, чи встигну я сказати? Я беру її руки у свої, дивлюся їй глибоко в очі й шепочу: — Мілено… Треба триматися разом. Він хоче нас убити. Вона дивиться на мене, її очі широко розплющені. Вона має наляканий вигляд. Насправді наляканий. Інтерв'ю з Анною Самуелъссон, ІН 880216-3382, 19 вересня 2019 р., лікарня Єлліваре, провів детектив-інспектор Андерс Сухонен — Що ви подумали, коли побачили, що вона мала наляканий вигляд? Мовчання. — Я… я сподівалася, що вона подивиться мені в очі й кивне, показуючи, що зрозуміла. Що вона дійшла такого ж висновку. Але вона цього не зробила. — Ні? — І тоді я не знала, чи було це тому, що вона так боялася Якоба, що не наважувалася протистояти йому, навіть якщо це був наш єдиний шанс вижити, чи вона досі настільки була під впливом, що повірила в його брехню. Мені просто спало на думку, що вона могла й не бачити, що сталося, коли Якоб скинув Генріка з гори. — Могла не бачити? — Я маю на увазі, я чула, що вона кричала, але вона могла закричати секундою пізніше, коли Генрік уже падав. — Авжеж. — У кожному разі, хай там як…. Для мене це був негативний результат, я це знала. Адже нашим єдиним шансом було згуртуватися проти Якоба. Розділ 34 Я знову лежу в наметі, а поруч лежить Мілена. Вона думає, що я заснула, і намагається приховати той факт, що плаче. Судячи зі звуку, вона сховала обличчя в подушку чи спальний мішок, але я чую її приглушені ридання. Генрік мертвий. Я знаю це, і тому Мілена плаче, але усвідомлення цього ще не вразило мене. Генрік мертвий — це просто факт. Мене звуть Анна — це теж факт. Я ще жива — ще один факт. Усі мої ресурси зосереджені на тому, щоб залишитися живою і вибратися із Сарека. Якщо мені це вдасться, то потім я зможу оплакати Генріка. Мені справді потрібно виспатися, щоб відновити сили, але моє тіло насторожі. При найменшому шумі ззовні я трохи піднімаю голову, затамовую подих і уважно прислухаюся. Чи прийде Якоб, чи не збирається він прокласти собі шлях через край намету й убити нас обох? Я розумію, що це малоймовірно. Отож Якоб не божевільний — він не божевільний. Він тримає нас у своїй владі, і я впевнена, що він хоче максимально використати це. Крім того, він, напевно, втомився після сьогоднішнього дня. Без сумніву, він міцно спить у своєму наметі. Поки я лежала й думала, Мілена замовкла. Вона зараз спить тихо, як мишка. Мілена — одна з тих рідкісних людей, які не видають жодного звуку, коли сплять. її спальний мішок піднімається й опускається в спокійному рівномірному ритмі Я досі не зовсім знаю, які в нас тепер із нею стосунки, але принаймні ми в одному наметі, що, мабуть, добре. Я висловила їй свою думку й сподіваюся, що мої слова почали вже діяти, як червона пігулка в Матриці. Протягом решти вечора ми ніколи не віддалялися більше ніж на кілька метрів одна від одної. Зараз це моя тактика — ускладнити життя Якобу. Ось ми пліч-о-пліч, і це добре. Однак є проблема: мені потрібно в туалет. Я була так зосереджена на тому, щоби бути поруч із Міленою, що коли вона почистила зуби й лягла спати, я зробила те саме. Мені тоді не потрібно було в туалет, але це було кілька годин тому. Я почала думати про це, і тепер не можу зупинитися. |