Книга Сарек, страница 79 – Ульф Квенслер

Інтерв'ю з Анною Самуельссон, ІН 880216-3382, 18 вересня 2019 р., лікарня Єлліваре, провів детектив-інспектор Андерс Сухонен

— То як Якоб відреагував на новину про те, що ви з Генріком хочете повернутися?

— Він майже нічого на це не сказав. Я думаю, що він дуже хвилювався через те, що я можу розповісти Мілені, як він до мене залицявся, тож, ймовірно, він навіть відчув певне полегшення.

— Але ж ви вже розповіли їй, адже так?

— Так, але він цього не знав. Я не могла змусити себе повідомити це йому. Я просто хотіла втекти, я більше не хотіла його бачити.

— Я можу це зрозуміти.

— І, правду кажучи, я була… я також була дуже зла на Мілену.

— Гм.

— Я подумала: «Невже ти справді збираєшся заступитися за цього виродка? Що, в біса, ти робиш? Ну, коли так, я нічим не можу тобі зарадити. Якщо ти хочеш піти в Сарек із психопатом — будь ласка».

— Ви хочете сказати, що Якоб їй промив мізки?

— Еге ж.

— Мені здалося, що ви казали, що вони з Якобом разом були лише місяць чи близько того?

— Можливо, промивання мізків було дуже сильним. Мовчання.

— Тож із Міленою справа була така.

Мовчання.

— Неприємно мені розповідати про це.

— Чому?

— Я відчуваю, ніби підвела її. Зрадила.

— Я розумію.

— Ми давно знайомі, і вона завжди була чудовою подругою. Найкращою, яку тільки можна собі уявити. Я не можу сказати про неї жодного поганого слова. Але… У неї ніколи не було хлопця.

— Ясно.

— Принаймні жодних тривалих стосунків. А я думаю, що вона дуже, дуже їх хотіла. Вона відчайдушно прагнула когось знайти. І коли вона зустріла Якоба… Я вважаю, що вона просто не хотіла помічати в ньому нічого, що могло бути дивним чи поганим.

— Розумію.

— Мені здається, що було саме так. Вона мала певний образ, уявлення про те, якою вона хотіла б бачити реальність, і вона придушувала все, що не відповідало цьому образу, щоби продовжувати жити у своїй… у своїй спотвореній версії реальності.

— Гм.

— Саме такою я бачу ситуацію з Міленою та Якобом. Вона не хотіла приймати те, ким він був насправді.

— Гаразд. Отже, якщо ви не заперечуєте, давайте поговоримо про те, що було далі. Я припускаю, що ви з Генріком зібрали свої речі й вирушили назад до Сталолуокти.

— Так. Генрік також намагався поговорити з Міленою, щоби переконати її піти з нами, але, звичайно, Якоб не залишив їх наодинці, тому цього не сталося.

— Розумію.

— Ми рушили в бік перевалу, тим самим маршрутом, яким прийшли.

— А що робили Мілена та Якоб?

— Вони вирушили в Сарек, як і планували.

— То ви розлучилися в цей момент?

— Так. І я дійсно думала, що ми бачимо Якоба востаннє.

— Але виявилося, що це не так?

— Аж ніяк.