Книга Сарек, страница 8 – Ульф Квенслер

— Терплячість — ключ до щастя, і все таке інше, — додала я з усмішкою.

— Бла-бла-бла, — сказав Сімон, і я зрозуміла, що він був п’яніший, ніж зазвичай.

Він був співвласником юридичної контори, де я працювала, і ми разом кілька разів брали участь у запливі між островами від Сандхамна до Уто. Його дружина Йеннефер, яка керувала відділом зв’язків із громадськістю в компанії, зареєстрованій на фондовому ринку, кинула на нього запитливий погляд. Очевидно, вона зробила той самий висновок, що й я.

— Генріку? — провадив далі Сімон. — Ти з тих, хто полюбляє тягнути кота за хвіст? Як ти думаєш, невже ти зможеш знайти когось кращого за Анну?

— Сімоне, — сказала Йеннефер.

— Що?

— Та заспокойся.

— Абсолютно без проблем, я заспокоюся. Іноді нам усім потрібно заспокоїтися, але, з іншого боку, іноді нам потрібно прискоритися. Особливо, якщо, наприклад (я говорю тут гіпотетично, достоту гіпотетично), тож якщо, наприклад, ви заручені вже кілька десятиліть і…

Наші голоси — мій, Йеннефер, Еріки та Улофа злився в єдиний хор протесту, який, врешті, заглушив голос Сімона. Генрік дивився на стіл. Він і далі посміхався, але очі його були холодними.

Еріка кинула на Генріка стурбований погляд. Колись вони разом працювали на юридичному факультеті в Уппсалі. Сьогодні ж вона займала посаду професорки в Содерторнському університеті. У нашому дружньому колі вони з Улофом були єдиною парою, яка мала дітей.

— Сімоне, — знову сказала Йеннефер, і цього разу її тон був дещо різкішим.

— Гаразд, добре, вибачте, але я просто намагаюся докопатися до суті того, що нас усіх дуже дивує.

Я скинула оком на Генріка.

— Що ж, ще одну особу ми можемо викреслити зі списку гостей, — сказала я весело.

Генрік зустрів мій погляд.

— Що? Який ще список гостей? — поцікавився Марк. Вони з Валле курили на балконі й щойно зайшли. Марк керував фондом у банку, якому наша юридична контора допомогла з великими придбаннями, а Валле, його чоловік, був хореографом.

— Сімона не запрошено на наше весілля, — повідомила я йому.

— То ви призначили дату? — запитав Марк.

Я просто похитала головою.

Еріка звернулася до Генріка, прагнучи допомогти нам змінити тему:

— Цього року збираєтеся в гори?

— Так, ми вирушаємо через тиждень.

— Знов із… забула, як її звати.

— Мілена. Так, з нею.

— Чи знаєте ви, що в горах можна одружитися? — втрутився Сімон, але цього разу ніхто не розсміявся. Він перегнув палицю, і зараз його зауваги не смішили, а радше дратували. Йеннефер мовчки зиркнула на нього.

Я спіймала погляд Генріка й швидко додала:

— І, можливо, ще з однією людиною.

Я хотіла відійти подалі від теми нашого весілля, до того ж сподівалася, що розмова про нового хлопця Мілени буде всім цікавою. Проте Генрік дивився на мене похмуро.

— О, і хто це? — запитала Еріка.

— У Мілени тепер є хлопець.

Марк насупився:

— Нумо нагадайте мені — хто така та Мілена?

— Таж ти зустрічав її у нас кілька разів, — відповіла я йому. — Це наша давня подруга ще з Уппсали. У неї світло-каштанове волосся, і вона нижча за мене на зріст.

— Я тепер пригадую. Мовчазна така, трохи загадкова.

— То не її бува ти намагалася звести разом із Трулсом Кофоєдом? — здивувався Сімон.

— Та ні, просто одного разу я посадила їх поруч за обідом.

— Вона завжди була самотньою, чи не так? — поспитався Марк.

Генрік виглядав роздратованим: