Онлайн книга «Сарек»
|
— Ні, вона не завжди була самотньою, — буркнув він. — Хіба не завжди? — здивувалася я. — Ні, не завжди. У неї були хлопці. — Ну, у кожному разі, — провадила я, — вона зустріла хлопця на ім’я Якоб. Він працює в БКГ і, здається, багато часу проводить у горах, тож вона запитала, чи може він поїхати разом із нами. — Але ви з ним ніколи не зустрічалися? — насупивши брови, запитав Марк. — Ні, — кинув Генрік. Еріка звернулася до Улофа: — БКГ — чи то не там працює Юссан? — Саме там. Яке прізвище того хлопця? — Тессін. Якоб Тессін. Улоф на мить замислився. — Я кілька разів ходив разом із Юссаном випити після роботи. Якоб… ім’я здається знайомим. Знаєш приблизно, який він на вигляд? — Високий і темноволосий, — відповіла я. — Хто такий Юссан? — Мій кузен. — Високий темноволосий незнайомець, — проголосив Сімон дурним голосом, наче читав романтичний роман. Нікому це не здалося смішним, а найменше Генріку, який зробив великий ковток вина. Я не казала йому, що знайшла Якоба у фейсбуці й бачила його фотографії. — Мені здається, я міг його бачити, — сказав Улоф. — Дуже знайоме ім’я. — То чи не міг би ти поспитатися у свого кузена, що він за один? — попросила я. — Без проблем. Якоб Тессін? — Саме так. — То що ви вирішили? Ви дозволите йому приєднатися? — запитала Еріка. Я вже пошкодувала, що підняла цю тему. Ми з Генріком не закінчили це обговорювати, і тепер наші напівп’яні друзі — а якщо казати про Сімона, то геть п’яні — перебиратимуть «за» і «проти». Я зрозуміла, що Генрік може здатися невеликодушним і дріб’язковим. — Ми ще не вирішили, — відповіла я. — 3 одного боку, Мілена ніколи раніше не запитувала, чи може вона взяти когось із собою. Та й мені довелося відкласти цьогорічну поїздку, тому що влітку я працювала, і вона не заперечувала. Тому сказати «ні» мені якось незручно. З іншого боку… компанія у горах дуже багато важить. Ми всі троє дуже добре знаємо одне одного, а тепер нам, можливо, доведеться миритися з присутністю зовсім незнайомої людини. Це геть не те саме. Еріка кивнула: — Про мене, дещо дивно з боку Мілени навіть запитувати про те. «Звісно, ти пристаєш на бік Генріка, — роздратовано подумала я. — Ви завжди граєте в одну дудку». Але насправді було несправедливо так думати, адже Еріка поняття зеленого не мала хто з нас двох якої думки. — Так, але якщо цей хлопець любить гори… Я не думаю, щоб Мілена запросила б когось негідного. — Ну, ми не збираємося вирішувати це питання сьогодні ввечері, — різко сказав Генрік. Усім було видно, що він роздратований. — Ти маєш цілковиту слушність, — м’яко сказала я, намагаючись згладити ситуацію. — Кому каву, кому чай? Шум голосів пролунав у відповідь. Усі були раді змінити тему. За винятком Сімона. Він одним духом вихилив уміст склянки. — Якоб Тессін — звучить як довбаний задрот. Ніхто не засміявся. Розділ 5 У суботу, в день від’їзду, ми встали рано, щоб зібрати речі. Усе було куплено й складено докупи, тож нам залишалося лише спакувати це в заплічники. Зазвичай мені подобається збирати речі, коли ми йдемо в гори. Якби я могла повністю зосередитися на цьому завданні, я б отримала дійсне задоволення. Усі ці речі, які ми беремо із собою, нагадують мені про сильні враження від попередніх подорожей. Коли я тримаю в руках маленьку пляшечку для рідкого мила, то відразу відчуваю запах обгорілої дерев’яної панелі в старій сауні, бачу схил гори крізь крихітне віконце. |