Книга Сарек, страница 2 – Ульф Квенслер

Попри те, що була субота, я пропрацювала понад дванадцять годин — і так я працювала все літо, що божої днини. Та все ж я потелефонувала Генріку й запитала, що б він хотів поїсти, замовила йому їжу та принесла, а він навіть не завдав собі клопоту злізти з дивана, щоб навести за собою в кухні лад — я вже мовчу про те, що він міг би дістати нам із шафки склянки та щось випити.

Таж він був у відпустці, усенький час проводив у квартирі.

Зокрема, у цій бісовій здоровезній кухні зі столом на десять персон.

«У чому річ? — подумала я. — Що ми за жалюгідна пара?» Телевізор замовк, і мій хлопець приплентався до кухні.

— Мені остогидило… — почала я, мій голос тремтів від злості. — Я принесла вечерю, тож чи не міг би ти хоча би прибрати за собою? Чи ти очікуєш, що я ще й прибиратиму?

Генрік мовчки поставив чашку з-під кави в раковину, викинув кухонний папір, узяв ганчірку й заходився витирати стіл. Увесь його вигляд казав про те, що це вимагало від нього майже нелюдських зусиль.

Я зітхнула, дістала з холодильника пляшку газованої води й налила собі велику склянку.

— Я думаю, що нам доведеться відкласти нашу поїздку.

Генрік підвів очі, але не прохопився ні словом. Він просто продовжував витирати стіл.

— Я не можу зараз залишити роботу на цілий тиждень, — провадила я.

— Зрозуміло.

— Мені зручніше взяти відпустку на початку вересня.

— Нам доведеться це узгодити з Міленою.

— Звісно. Я потелефоную їй.

Я була надто розлючена й засмучена, щоб вечеряти разом із ним, тож пішла до ванної і довго стояла під душем. Струмені гарячої води трохи вгамували мій розпач, і незабаром я пошкодувала про свої різкі слова. Мабуть, я втомилась і через те відреагувала занадто гостро.

Пізніше ми помирилися. Генрік спромігся мляво посміхнутися, коли я вибачилася й обняла його. Ми випили по келиху вина і, пригорнувшись одне до одного на дивані, подивились епізод із серіалу на каналі НВО. Проте я заснула на середині й прокинулася, коли вже були титри. Поцілувала Генріка й пішла до спальні. Він залишився на місці, тупо вп’явшись очима в екран.

«Як ми з ним до цього дійшли? — спитала себе я. — Чи знаю я взагалі, хто такий Генрік?»