Книга Потерянная в пентхаусе, страница 9 – Христина Холод

— Марічко... — шепоче вона, і в її голосі така, курва, суміш дитячої цікавості й дорослої хтивості, що в мене волосся на руках дибки стає. — А... коли ти говорила про курку-гриль... і цеглу... Ти не жартувала, так?

"БЛЯДЬ!!!!!" — волає мій внутрішній голос, зриваючись на ультразвук. "Я, СУКА, ПРОСТО РЯТУВАЛА СИТУАЦІЮ, ЩОБ НЕ ЗДАВАТИСЯ ЙОБНУТОЮ ІМІТАТОРКОЮ!!!!!!! Я ЖАРТУВАЛА, КУРВА, ЖАРТУВАЛА!!!!!"

Але вголос, тим самим солодким, з придихом, голосом фальшивої Марічки, я відповідаю:

— У таких речах не жартують, кицю. Це мій шлях... шлях до абсолютного розширення.

— Я... я хочу перевірити.

Слово "перевірити" зависло в повітрі, як сокира над головою приреченого. Перевірити ЩО, блядь?! Мої знання з квантової фізики чи правдивість моїх анальних байок?! Я думаю, відповідь очевидна. Мої яйники стиснулись до розміру родзинок від жаху. Вона хоче полізти мені в дупу. Сліпа дівчинка в темряві безкінечного коридору хоче полізти мені, бідній доставщиці піци, в дупу, бо я напизділа їй про свій досвід анального альпінізму! ЦЕ. БЛЯДЬ. ФІНІШ. Я в пастці. У пастці власної брехні, яку я зліпила на ходу, щоб її не розчаровувати. Геніально, Роксолано. Просто, бляха, геніально.

Мовчати — означає спалитися. Відмовити — означає розбити їй серце і теж спалитися. Вихід один. Віддати свою цнотливу (ну, майже) сраку на поталу допитливій дослідниці.

— Тільки... будь обережною, — видавлюю я. — Там зараз... підвищена космічна активність. Може вдарити струмом. Від задоволення.

Я чую тихий, щасливий видих. Я — жалюгідна, брехлива курва, але я зробила цю дівчинку щасливою. Хоч і ціною власної дупи. Я незграбно опускаюсь навкарачки, відчуваючи, як дурні паєтки на сукні дряпають мої коліна. Припіднімаю сраку так, наче виставляю на ярмарку найкращого гарбуза. Господи, я виглядаю, як пес, що какає. Добре, що вона не бачить. Добре, що ніхто не бачить. Тільки я знаю, яке я посміховисько.

І тут я чую цей звук. "ПЛЮХ". Мокрий, соковитий звук, від якого мої нутрощі перевертаються. ЦЕ. ВОНА. ЩО. ПЛЮНУЛА. НА. РУКУ?!?!? ЗАМІСТЬ ЛЮБРИКАНТУ?!? А-А-А-А-А-А!!!! СВЯТА ДЖАВЕЛІНО, ЦЕ НЕВЖЕ XXI СТОЛІТТЯ?!?!? ЯКИЙ АНАЛЬНИЙ ФІСТИНГ, ЯКА РОМАНТИКА?!?!? ЦЕ СУВОРИЙ, СІЛЬСЬКИЙ БДСМ!!!!!!!

Холодна, ледь волога від слини долоня лягає мені на поперек, і я здригаюсь, як від удару батогом. "ЯКЩО В НІГТЯХ БРУД, Я ЇЇ ВБ'Ю!!!!!" — проноситься в голові. Пальці повільно повзуть вниз, вивчаючи кожен хребець... спускаючись все нижче... до самої брами пекла. Ось її палець зупиняється, ледь торкаючись самого центру мого всесвіту.

— Готова... відкрити портал? — шепоче вона, і я відчуваю її гарячий подих на своїй шкірі.

"НІ!!!! НІ, БЛЯДЬ, НЕ ГОТОВА, ЗАБЕРИ СВОЇ РУКИ, ВІДЬМО СЛІПА, Я ХОЧУ ДОДОМУ ДО МАМИ!!!!"

— Завжди... готова... — стогну я.

І палець входить. Не те щоб туди ніколи нічого не входило, але це... це так... буденно і так страшно!!! Гострий ніготь дряпає ніжну шкіру зсередини!!! БІЛЬ!!!! РІЗКИЙ, ЯК СЕРПОМ ПО ЯЙЦЯХ!!!! Я хочу закричати на повний голос: "АЙ, БЛЯДЬ, ТИ ЩО, СУКА, РОБИШ?!?!? ПОСТРИЖИ НІГТІ, ІДІОТКО!!!!!!", але замість цього з мого рота виривається довгий, тремтячий стогін, який мав би символізувати початок екстатичного трансу.

— О-о-о-о-охххххх... — стогну я, вчепившись пальцями в підлогу. — Так... т-ти відчуваєш... енергію...?