Онлайн книга «Потерянная в пентхаусе»
|
Этажів тут, слава богу, небагато, тож ця іржава коробка доповзла нагору доволі швидко, хоч і весь час погрожувала зупинитись і впасти до біса в шахту разом зі мною і моєю вже холодною піцою. Двері відчинились з тим же мученицьким скрипом, і я вийшла в темний, вузький коридор. Тут було лише двоє дверей. На одних висів напис, зроблений маркером на шматку картону: "Не стукати, уб'ю нахуй!". Ну, метод виключення – хулі ще робити. Я підійшла до інших, звичайних, оббитих старим дермантином, і натисла на кнопку дзвінка. Мелодія була якась жахлива, пілікання з дев'яностих, але двері майже миттєво відчинились. На порозі стояла дівчина. Висока, струнка, у довгій чорній сукні, що м'яко облягала фігуру. Її волосся, густе і попелясте, було зібране в якусь складну, трохи розтріпану зачіску. Але очі... Очі були заплющені. — Марічка? Це ти? — її голос був тихий і трохи тремтячий, а на обличчі розквітла така щаслива, така неймовірна посмішка, що у мене щось йокнуло в грудях. Вона зробила крок вперед, і я інстинктивно подалася назад, притискаючи до себе вже геть не гарячу термосумку. — Ти все ж таки прийшла... Я так боялась... Я стою і кліпаю очима. Яка, блядь, Марічка?!?!? Мене що, розвели, як кошеня? Підставили? Викликали, шоб просто подивитись на дуру в вечірній сукні? І тут я складаю два плюс два: невідомий замовник, дивні інструкції, пентхаус... Певно, ця Марічка, якась сука недороблена, дала мій робочий номер цій дівчині і наплела, шо це вона приїде! Кинула її, коза драна!!!! А ця дівчинка... вона ж сліпа... Вона ж, блядь, не бачить, що перед нею стоїть не її довгоочікувана Марічка, а зайобана, спітніла Роксолана в ідіотській сукні з паєтками! — Марічко, не мовчи... Скажи що-небудь... Ти приїхала, і це найголовніше, — каже вона, і я чую, як її пальці нервово перебирають складки сукні. — Я знаю, ти казала, що в тебе буде несподіваний образ... Сукня... Я відчуваю, що ти у сукні, хоча... погодься, це дивно, враховуючи, як ти любиш... емм... інші розваги. Які, нахуй, інші розваги?!?!? Що ця курва їй там наплела?!?!? — Я так чекала на нашу зустріч, — продовжує вона, а я все стою як стовп. — Ти писала... пам'ятаєш, ти писала, що немає нічого прекраснішого за відчуття, коли... коли щось велике і пружне розтягує твій анус до краю... Ти казала, що це як відкриття порталу в інший вимір... Я мало не поперхнулася повітрям. ПОРТАЛУ В ІНШИЙ, БЛЯДЬ, ВИМІР??!?!! ЦЯ МАЛА АХУЄННА!!!! Марічка, чи хто там, мабуть, та ще піздоболка, але ця дівчинка, ця... Аріадна? Аріандра? Якесь ім'я таке, ніби з фентезі... Ця Аріадна вірить кожному її слову. І дивиться в нікуди своїми прекрасними незрячими очима, чекаючи, що я зараз підтверджу, шо так, блядь, розтягнутий анус — це моя життєва філософія! Шкода її стало до сліз, чесне слово. Захотілося знайти ту Марічку, засунути їй анальну пробку якомога глибше і прокрутити три рази. — Емм... так, — видавлюю з себе я, намагаючись говорити тихіше і ніжніше, ніж зазвичай. — Я тут... Приїхала... Просто трохи втомилася... знаєш... дорога... і... цей... анус трохи стягнувся від напруги... О Боже, що я, блядь, несу!?!? Вона трохи схилила голову набік, її щаслива посмішка трохи згасла, поступившись місцем чомусь схожому на співчуття. — Біднятко... — прошепотіла вона. — Не хвилюйся. У нас попереду цілий вечір... Все розслабимо, все розтягнемо... Ой, а це що? — вона повела носом. — Пахне... сиром... "Чотири сири"? Це ж моя улюблена піца, Марічко! Я так і знала, що ти згадаєш! Проходь, швидше, тут прохолодно... |