Книга Потерянная в пентхаусе, страница 5 – Христина Холод

— Марічко, що це? — її голос тремтить, вона вчепилась в мою руку так, ніби я – її останній рятувальний круг. — Що це за звук?

Їй, звичайно, похуй, що світло зникло. Вона й так живе в темряві. Але цей звук... цей звук знайомий всім. Я відчуваю, як в мені борються два бажання: перше – вилізти на підвіконня і горланити прокльони в сторону росії, поки не зірву голос, і друге – якось заспокоїти цю бідолаху.

— Та не сци, кицько, — кажу я максимально спокійним, але повним ненависті голосом. — То просто русня. Салют невдалий запустили. Вони завжди так хуйово феєрверки роблять, що вся електрика в місті лягає. Звичайні криворукі довбойоби. Не бійся.

Вона не відпускає моєї руки, але дихати починає трохи рівніше.

— Світла... немає?

— Немає, блядь, — констатую я факт, вдивляючись у темряву, в якій не видно абсолютно, сука, ні-чо-го. — Тепер ми з тобою, сонечко, в однакових умовах. Тільки в тебе, на відміну від мене, ще й піца залишилась. Бо я свою від несподіванки, здається, на підлогу впустила.

І тут я розумію всю глибину пиздеця. Я, блядь, в пастці. У повній темряві, на останньому поверсі, в пентхаусі зі сліпою дівчинкою, яка вважає мене своєю інтернет-коханою зі специфічними хобі. І єдиний орієнтир у цьому грьобаному чорному лабіринті — це її холодна рука на моєму зап'ясті і ледь чутний запах сиру "Дорблю" з коробки. Це буде довга нічка. Пиздець, як довго.

От сиджу я, як та дурепа, в цілковитій, сука, сраці світу!!!! Не просто темрява, а ніби хтось вилив відро смоли тобі прямо в очні яблука!!! Абсолютний, курва, вакуум!!!! І тиша... ооооо, тиша – це окремий вид пиздецю!!!! Спочатку навіть не помічаєш. Ну, вибух стих, шибки перестали тремтіти. Але потім... потім ти розумієш, що не чуєш ні-чо-го!!! Взагалі, блядь!!!! Нема звичного гудіння міста за вікном, нема сусідів, які сваряться за стінкою, нема, сука, навіть гулу холодильника, бо він теж вирішив, що з нього досить на сьогодні!!!! Тільки моє дихання – нервове, уривчасте, як у загнаної кобили, і її – тихіше, але таке ж перелякане. І ще стукіт... ту-дум, ту-дум, ту-дум... Бляха-муха, це що, серця?!!?!? Я чую, як б'ється її серце!!!! І своє теж!!!! Це ж якийсь сюр, сука, кіно Девіда Лінча з бюджетом в ціну однієї піци!!!!!

Її пальці все ще стискають моє зап'ястя з силою гідравлічного пресу. Я відчуваю кожен її нервовий пульс.

— Марічко... — шепоче вона в цю оксамитову чорноту, і її шепіт здається оглушливим, як постріл. — Мені... мені страшно. Тут так... тихо.

А мені, блядь, не страшно?!!?!? Мені теж страшно!!!! Мені страшно, що ця тиша раптом закінчиться і в двері почне скребтись якась невідома хуйня!!!! Або що зараз Аріандра зрозуміє, що моя рука – не ніжна ручка фетишистки Марічки, а груба, робоча лапа кур'єра, яка двадцять разів на день крутить ручку газу на роздовбаному скутері!!!!!

— Це... це через тиск, — видаю я чергову геніальну маячню, бо що ще я можу сказати?!! — Коли відбувається... е-е-е... електрична аномалія, то змінюється атмосферний тиск! І всі звукові хвилі... вони... ну, коротше, вони тимчасово перестають коливатися! Це норма, так завжди після руснявих феєрверків буває!!!! Науковий факт!

Я сама в ахуї від своєї брехні. Який, в сраку, науковий факт? Я в школі з фізики ледве "трійку" мала, бо показувала фізику сиськи, а він потім всю ніч накручував собі бали, ставлячи мені їх. Але, здається, це спрацьовує! Її пальці трохи розслаблюються.