Онлайн книга «Потерянная в пентхаусе»
|
Я, як заворожена, переступаю поріг її квартири. Моя дурнувата червона сукня більше не здається такою вже недоречною. Хоча б тому, що ця мила, сліпа дівчинка на ім'я Аріадна думає, що це все частина хитромудрої гри, влаштованої її коханою інтернет-збоченкою. І, блядь, я вирішила. Хай так і буде. На сьогодні я стану тією Марічкою. Тим паче, якщо треба буде щось "розтягнути"... то Роксолана, в принципі, теж не проти. Але спочатку - піца. І вияснити, що за лабіринт влаштувала ця невидима сука Марічка. А квартира в неї... ну, не палац БДСМ-пенсіонерів, звичайно. Проста, сука, бетонна коробка на даху іншої коробки, але простора. І з охуєнним видом на нічне місто, треба визнати. З одного величезного вікна на всю стіну видно всі ці вогні, реклами, фари... виглядає, наче якийсь їбучий "Кіберпанк", тіки бюджетний, український варіант, з вирваними "з м'ясом" рекламними банерами і ямами на дорогах, які видно навіть звідси. Ми сидимо на підлозі на якихось м'яких подушках, бо стола в неї, схоже, нема. Ну і похуй, так навіть романтичніше, чи шо. Аріандра їсть піцу так акуратно, так, блядь, витончено, відкушуючи малесенькі шматочки, наче це не "Чотири сири" з найближчої забігайлівки, а якесь амброзія, блядь. — Ти така уважна, Марічко, — шепоче вона, і її щоки ледь рожевіють у тьмяному світлі єдиної лампи. — Я один раз сказала, що люблю цю піцу, а ти запам'ятала... Ага, блядь, уважна як понос. Ця піца мала летіти якомусь хую з інтернет-форуму, який хотів, щоб я приїхала в вечірній сукні, а не тобі, але про це ми скромно помовчимо. Замість цього я роблю максимально зацікавлене лице і кажу: — Звісно, кицько. Я ж пам'ятаю все, що пов'язано... з твоїми дірочками. Господи, я геній дипломатії!!!! Вона аж зашарілася сильніше, але явно задоволена. Кажу ж, Марічка її добряче промаринувала своїми розповідями про анальні портали!!!! — А ти, — тихо питає вона, — ти сьогодні... розтягувалась? Перед тим, як їхати? Ти казала, це допомагає тобі зосередитись... БЛЯЯЯЯЯТЬ!!!! Я саме запихала до рота величезний шматок піци, тягнучи за собою нитку гарячої моцарели, і ледь не вдавилася!!!! Розтягувалась?!?!? Ну хіба що мозок розтягувала, щоб придумати, як не спалитися!!!! Починаю судорожно жувати, щоб виграти час, і саме в цей момент, дивлячись у вікно, я бачу. Така, знаєте, тоненька помаранчева смужка, що летить звідкись з горизонту. Швидко-швидко. І я навіть не встигаю подумати: "Що за хуйня?", як розумію, що це за хуйня. А, ну да. Звичайна справа. Середа, дев'ята вечора. Саме час для кацапського вогника. СУКАБЛЯДЬНАХУЙПІДАРАСИ!!!!!! Ще до того, як звук долітає до нас, я бачу яскравий, білий спалах десь в районі промислової зони. Лампа над головою моргає раз, другий, і гасне нахуй. Всі вогні за вікном – РРРАЗ!!! – і зникають. Повна, абсолютна, єгипетська, блядь, темрява!!! А за секунду – густий, важкий, низький звук "БУУУУУУХХХХХ!!!!!", від якого шибки в її гігантському вікні починають дрібно-дрібно тремтіти. — Ааа!!! — Аріандра різко скрикує і смикається, хапаючи мене за руку. Її пальці холодні як лід. Я сиджу нерухомо. Я, бляха, навіть піцу не випустила з рук. Ну от що за хуєсоси, а? Ну от що за рукожопі хромосомні виблядки?!!?!? По підстанції в'єбали, сто відсотків!!! От їм що, нормально не живеться?!!!?!? Не можна просто так взяти і здохнути всім разом десь у себе в болотах, не заважаючи нормальним людям їсти піцу і прикидатись анальними гуру?!?!? |